Головною ланкою кредитної системи будь-якої країни є банківська система.

Банківська система - це законодавчо визначена чітко структурована і субординований сукупність фінансових посередників, які здійснюють кредитні та фінансові операції на професійній основі і функціонально взаємопов'язані в самостійну економічну структуру.

Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська система України повинна бути дворівневою, функціонувати заради безперебійного задоволення потреб економіки країни, забезпечення громадського нагляду і регулювання банківської діяльності з метою стабілізації грошей. У дворівневої банківську систему верхній (вищий) рівень займає Національний Банк України, емісійний центр, який є банком банків і обслуговує тільки банківські установи і урядові структури.

Мережа комерційних банків покликана задовольняти потреби підприємств, фірм та сімейних господарств щодо банківських послуг і становить нижчий рівень банківської системи України. Комерційні банки розвиваються як багатофункціональні заклади, що здійснюють всі види кредитних і фінансових операцій. Оскільки банківська система України діє в умовах ринкової конкуренції, то провідними принципами її організації є:

Процес становлення банківської системи України охоплює два періоди:

1) етап формування провідних інститутів (1991-1993 рр.);

2) етап стагнації та наростання кризових явищ. Зокрема, в роки першого періоду швидко росла чисельність банків, збільшувався персонал їх працівників і росли обсяги операцій з клієнтами. Вже тоді було сформовано дворівневу структуру банківської системи, розроблені основні нормативно-законодавчі акти, почалося впровадження нових банківських технологій, накопичувався досвід регулювання монетарної сфери.

У той же час, кількісні і якісні зміни гальмувалися загальною економічною кризою, наростанням тіньового обороту капіталу, відсутністю системи страхування депозитів і кредитів і відтоком капіталу за межі України. Негативні процеси стагнації і кризи банківської системи зумовили скорочення кількості банків з зареєстрованих в 90-і pp. 238 комерційних банків до 158 всередині 2002 року. Прогресивним явищем могло стати об'єднання банківських установ з метою нарощування виробництва їх специфічного продукту - банківських послуг. Але дозволом Закону України «Про банки і банківську діяльність» створювати холдингові компанії та банківські союзи скористалися лише три пари банків. Під тиском інших негативних економічних процесів відбувається уповільнення нарощування банківського капіталу і погіршення фінансового стану банків. Невирішеними залишаються проблеми кредитного потенціалу комерційних банків, їх кількість і диверсифікація банківського продукту.

Банківська система в ринковій економіці виконує три основні функції:

Реалізуючи трансформаційну функцію, банки мобілізують вільні кошти і передають їх різним суб'єктам економічних відносин. При цьому в процесі взаємодії всієї сукупності банків, в тому числі і центрального, трансформуються кошти грошового ринку за термінами, розмірами, ступенем ризику, клієнтами і регіонами. Емісійної функцією оперативно змінюється грошова маса в обороті відповідно до змін попиту на гроші. Це ключова функція банківської системи, що реалізується методами та інструментами грошово-кредитної політики. При цьому з 2000 року в Україні відсутні інфляційні випадки емісії гривні, а темп зростання грошової маси реалізується оптимально до потреб реального зростання виробництва і скорочення незайнятості та забезпечення стабільності гривні. Стабілізаційна функція забезпечує стійкість банківської діяльності та грошового ринку. Вона проявляється в регламентації діяльності всіх ланок грошово-кредитної системи та створення дієвого механізму державного контролю і нагляду за дотриманням законодавства в діяльності банків.

Характерними рисами банківської системи, які виділяють її серед інших суб'єктів ринкових відносин, є її дворівнева побудова, поглиблене централізоване регулювання діяльності кожного окремого банку і банківської діяльності в цілому, централізований механізм контролю і регулювання руху банківських резервів, наявність загальносистемної інфраструктури і гнучке поєднання високого рівня централізації управління банківської системи зі збереженням повної економічної самостійності і відповідальності за р зультати своєї діяльності кожного окремого банку. На вищому рівні в дворівневій системі зосереджується відповідальність за рішення макроекономічних завдань грошово-кредитної сфери та підтримання сталості грошей. Банки другого рівня, які складають основу всієї банківської системи і забезпечують обслуговування економічних суб'єктів, що діють на принципах комерційного розрахунку і конкуренції з метою отримання прибутку.

Отже, склад сучасної банківської системи включає два рівні: центральний (національний) банк - емісійний центр, з його організаційною структурою, як вищий рівень; і базовий нижчий рівень: ділові (комерційні) банки зі своєю організаційною структурою (філіями, відділеннями). Структура національної банківської системи в кожній країні визначається рівнем розвитку продуктивних сил, потребами задоволення розширеного відтворювального процесу в національній економіці, відповідно до законодавства цієї країни. Тому банківські системи в кожній країні істотно розрізняються.