Фото: Сергій Нужненко

Протягом багатьох років доводилося чути - в Україні більше, ніж потрібно банків. Про це говорили і представники міжнародних фінансових організацій, і представники науки, і вітчизняні експерти. Цікаво, що деякі українські фахівці, ще недавно робили подібні твердження, зараз з жалем говорять про різке зменшення кількості банків в Україні і негативні наслідки цього.

Якщо подивитися на кількість банківських установ на мільйон громадян, то, наприклад, в Польщі їх 1,55. В Україні за станом на жовтень поточного року на мільйон громадян доводиться 2,35 банку. А, наприклад, в США на мільйон громадян доводиться 21,75 банківських установи. Про що це говорить? Лише про те, що виходячи з американського показника «щільності банків на одного громадянина», в Україні має бути близько 925 банків. Чи можна уявити таке в реальності? Питання риторичне.

Здавалося б, нам більше підходить приклад Польщі, порівняння з якою для України вже увійшло в своєрідну звичку. Чи так це насправді у випадку з кількістю банківських установ? Не очевидно. Поясню, чому. Давайте проведемо зіставлення по іншому параметру - обсяг ВВП (за номіналом), що припадає на один банк країни. На один український банк припадає 0,9 мільярдів доларів ВВП. У той час, як в Польщі - 7,9 мільярда доларів ВВП припадає на один банк. А, наприклад, в США один банк обслуговує 2,6 мільярд доларів ВВП. Однак, легко зрозуміти, що це пов'язано з тим, що в Штатах майже 7 тисяч банківських установ.

Спробуємо зорієнтуватися з точки зору співвідношення території країни і кількості банків? Порівнянні з території держави - Німеччина, Великобританія, Україна і Польща - мають абсолютно різну кількість банківських установ: в Німеччині - близько 1800, у Великобританії - близько 600, в Україні - 100, в Польщі - 60. А в значно меншій за територією, ніж Україна чи Польща, Австрії працює близько 850 банківських установ. Додатково переконує в недоцільності застосування такого критерію зіставлення кількості банків в офшорних фінансових центрах (Гонконг, Сінгапур) з розміром їх території. Або ще один приклад - в крихітному за територією і населенням Люксембурзі 200 банків.

До речі відповідь на питання, чому так багато банків в Німеччині, в тому числі криється і в політичному устрої: Німеччина - федерація, тому в ній дуже розвинені так звані «земельні» і кооперативні банки (питома вага останніх становить майже 50% серед загального числа німецьких банків). Але, Німеччина - окремий конкретний приклад, виходячи з якого не варто формулювати загальне правило.

Необхідно розуміти, що число банківських установ в тій чи іншій країні, так само як і структура банківської системи, не тільки залежить від великої кількості різноманітних факторів, а й несе на собі відбиток національних традицій та історичних особливостей.

Візьмемо дві схожі з культури і рівню розвитку країни - США і Канаду. Якщо подивитися на їх банківські системи, то може скластися враження, що ми порівнюємо різні планети. З одного боку, США з майже 7 тисячами банків і досить децентралізовано організованою банківською системою. З іншого боку, Канада, в централізованій банківській системі якої кілька десятків великих банків і кілька десятків банків невеликих.

До речі, порівняння кількості банків в США і Канаді, наштовхує на ще один умовивід - особливості банківського нагляду також впливають на кількість фінустанов в тій чи іншій країні. Зокрема, я маю на увазі легкість або складність відкриття філій. Справа в тому, що в Штатах простіше відкрити банк, ніж створити філію вже діючого банку. Тому-то в США і така велика кількість банків. А в країнах, де відкриття філій не пов'язане з серйозними труднощами, зазвичай працює кілька десятків банківських установ з розгалуженою філіальною мережею (як в Канаді).

Кількість банків в тій чи іншій країні визначається великою кількістю історичних, культурних, інституційних і макроекономічних факторів. Якщо говорити про суто економічних детерминантах, то теоретично було б добре сформулювати якусь математичну модель загальної рівноваги, де число банків ув'язується з ефективністю виконання ними найважливіших функцій, такими, як трансформація заощаджень в кредити та інвестиції, управління ризиками, здійснення платежів. Однак, як правило, результати подібного моделювання сильно залежать від специфікації рівнянь і в практичному плані користі від них мало. А нескладні емпіричні дослідження, як я показав вище, не можуть дати відповідь на питання - скільки банків потрібно Україні (або якийсь інший країні). Напевно тому, що коректного з наукової точки зору відповіді на це питання не існує.

Зараз банківська система нашої країни характеризується невисокою капіталізацією, збитковістю, слабкою операційною ефективністю, обтяжена великою обсягів проблемних кредитів. Тому, вважаю, що продуктивніше буде в першу чергу зосередитися на питаннях знаходження оптимальних варіантів докапіталізації українських банків.

Необхідність підвищення капіталізації і надійності банківської системи України обумовлена ​​тим, що важливі функції капіталу банку - захист вкладників і кредиторів, покриття ризиків і можливих збитків від кредитних, валютних, інвестиційних операцій. Розмір капіталу банків безпосередньо впливає на рівень ефективності банківської системи, визначає рівень довіри суспільства до неї. І, що вкрай важливо для України в даний час, від рівня капіталізації вітчизняної банківської системи залежить можливість кредитного стимулювання такого бажаного для всіх нас економічного зростання.

Крім цього, вважаю, що доцільно ініціювати фахову дискусію щодо наростання гомогенності українського банківського ринку. З одного боку, деякі фахівці обґрунтовано стурбовані тим, що чотири найбільші банки займають близько 80% ринку, що створює чималі ризики. З іншого боку, у багатьох державах на банківському ринку домінує олігополія. Наприклад, в середньому в країнах Європи ринкова частка п'яти найбільших банків, як правило, вище 60%.

З оперативних проблем вважаю важливим звернути увагу на те, що в нашій банківській системі питома вага високоліквідних активів у загальній сумі активів не перевищує 15%, а частка проблемних кредитів у загальному обсязі заборгованості за кредитами перевищує 25%.

Також потрібно стимулювати охоплення всіх галузей і регіонів клієнтоорієнтованими банківськими структурами. Причому, важливий охоплення клієнтів-фізичних осіб. В Євросоюзі банківськими послугами охоплено 95% населення. Очевидно, що аналогічний показник в Україні нижче. Звичайно, в епоху повсюдної діджіталізаціі важливість фактора фізичного охоплення території знижується, але як і раніше дуже багато клієнтів залишаються прив'язаними до місця надання банківських послуг. Та й далеко не всі громадяни України можуть скористатися сучасними інтернет-технологіями, що дозволяють мати дистанційний доступ до банківського обслуговування, про що я детально писав тут.

Ще раз загострю увагу на невисокій продуктивності дискусії про те, скільки банків потрібно Україні. Намагатися знайти критерій, відповідно до якого можна визначити доцільне для тієї чи іншої країни кількість банків, це щось схоже з пошуком спільного знаменника у раціонального числа з числом ірраціональним. Тому, «потрібно просто подумати світ інакше», як стверджував німецький філософ XIX століття Готліб Фіхте - необхідно переорієнтувати дискусію в продуктивне русло, зокрема в сторону питань якості банківської системи нашої країни. Упевнений, що нам потрібно сконцентруватися на застосуванні ефективних методів підвищення конкурентоспроможності банківської системи України.

І, мабуть, в першу чергу необхідно визначитися з бажаною моделлю банківської системи, яка необхідна для сприяння процесам економічного зростання, реіндустріалізациї і промислового відродження нашої країни. А на питання, яка кількість банків потрібно Україні - впевнений, що його все одно будуть обговорювати - відповім так: оптимально таку кількість, при якому відсутня дисбаланс з якістю.