Процес створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) з Туреччиною, розпочатий понад п'ять років тому, схоже, добігає кінця. За словами віце-прем'єр-міністра, міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва відповідну угоду сторони укладуть восени 2017 року або найпізніше - навесні 2018 року.

Туреччина - один з ключових і найбільш «позитивних» зовнішньоторговельних партнерів України.

Зовнішньоторговельний оборот з Туреччиною дорівнював $ 5,5 млрд. В 2012 році. Через несприятливі політико-економічних умов останніх років він знизився до $ 3,1 млрд. В минулому році. У 1-му кварталі 2017 року він склав $ 0,9 млрд.

Характерно, що в 2012-2017 рр. український експорт завжди перевищував імпорт майже в 2 рази.

У 2015 році це перевищення досягло навіть 300% (див. Діаграму).

Україна була в постійному нетто виграші від двосторонньої торгівлі та мала з Туреччиною незмінно позитивне сальдо. На жаль, воно також скоротилося в 2 рази в період з 2012 по 2016 рік з $ 1,8 до $ 0,9 млрд. У 1-му кварталі воно склало $ 0,3 млрд.

Торгівля України з Туреччиною була набагато більш ефективним, ніж результатами зовнішньої торгівлі в цілому. Якщо сальдо торгівлі з Туреччиною не знало мінусових значень, то загальне сальдо зовнішньої торгівлі України тільки в 2015 році змогло на трохи вийти в плюс.

Темпи зростання експорту і імпорту України в цілому і в торгівлі з Туреччиною, представлені на діаграмі нижче, показують, що їх вирівнювання відбулося в 2015 році. Але в минулому році експорт до Туреччини впав сильніше, а імпорт виріс набагато вище в порівнянні із загальним експортом і імпортом. У 1-му кварталі 2017 року ці «ножиці» трохи зменшилися.

Разом з тим, зниження позитивного сальдо України та перевищення темпів зростання імпорту з Туреччини над експортом у 2016 році викликає необхідність аналізу, наскільки це буде довгостроковим явищем.

Приріст імпорту відбулося, в першу чергу, за рахунок вибухового нарощування поставок котлів і машин (+ 186,6% по відношенню до 2015 г.), засобів наземного транспорту, крім залізничного (+ 192,3%), синтетичних або штучних ниток (+ 217,9%), насіння і плодів олійних рослин (+ 223%), тютюну та замінників тютюну (+ 183,7%), каучуку і гуми (+ 162,6%), плодів і горіхів (+ 129,2%) .

Приріст українського експорту стимулювався нарощуємо поставок плодів та горіхів (+ 221,6% по відношенню до 2015 г.), цукру і кондитерських виробів з цукру (+ 260,2%), міді і виробів з неї (+ 303,1%), овочів (+ 552,8%), літальних апаратів (+ 3270,9%).

Структура торгівлі, в принципі, вже склалася. В українському експорті переважає продукція металургійного та агропромислового комплексу. Так, в 2015 році чорні метали зайняли 49,2% в обсязі експорту, насіння і плоди олійних рослин - 14,1%. У 2016 році їх частка становила 47,6% і 14,2% відповідно. В імпорті на перших місцях були в 2015 і 2016 рр .: металовироби, машини і обладнання (17% і 22,1% відповідно), овочі, плоди і горіхи (17,1% і 17,8%), хімічна продукція (10 , 2% і 9,7%). Малоймовірно, що така стреуктура істотно зміниться з початком дії режиму вільної торгівлі.

Частка Туреччини в загальному обсязі експорту та імпорту України достатня стабільна і становить по експорту близько 6% і по імпорту - близько 2,5%.

Частка України в загальному обсязі експорту Туреччини становить близько 1,1%, знизившись з 1,2% в 2012 році до 0,9% в 2016 році. У загальному обсязі імпорту Туреччини частка України - близько 1,6%. Вона також знизилася: з 1,86% до 1,3% в період 2012-2016 рр.

Туреччина має населення в 2 рази більше, ніж в Україні, але її ВВП - $ 857 млрд. В минулому році - майже в 10 разів більше вітчизняного. ВВП на душу населення ($ 10743) був в п'ять разів вище нашого показника.

Жодна економіко-математична модель не розрахує точні баланси виграшу-програшу від зони вільної торгівлі з Туреччиною. Приблизне уявлення про це може дати аналіз взаємозв'язків Туреччини як майбутнього партнера по ЗВТ з її основними зовнішньоторговельними партнерами. Навряд чи прогноз прорахує такі випадкові фактори, як, наприклад, нещодавнє введення Туреччиною обмежень на поставки російської пшениці і виникла можливість замістити її українською пшеницею і розширити збут.

Традиційні цілі ЗВТ - взаємне зниження бар'єрів і поліпшення доступу на ринки. Це сприяє зниженню цін на товари обміну, приросту збуту, стимулювання виробництв.

Навряд чи Туреччина розглядає Україну як майданчик для розширення виходу на країни ЄС або інші країни. Ймовірно її цікавить: 1) потенційне зростання власне ринку України, 2) зниження цін на сировину для турецької промисловості, 3) земля (оренда або купівля) і можливість кращого забезпечення сільськогосподарською сировиною та продовольством харчової промисловості Туреччини.

Для України критично важливо, щоб крім традиційних ефектів, ЗТС змогла генерувати інвестиційний потік в країну з урахуванням існуючих недоліків інвестиційного клімату в Україні. Криза у відносинах Туреччини і Росії може підштовхнути турецьких інвесторів в сторону українського ринку.

Відзначаючи завзятість, з яким Туреччина відстоює свої інтереси на міжнародній арені, зокрема, в переговорах з приєднання до ЄС, і, з огляду на той безцінний досвід, який Україна отримала, укладаючи угоду про зону вільної торгівлі з ЄС, завершення переговорного процесу по ЗТС, треба думати, буде не з легких.

До лютого цього року Україна і Туреччина вже узгодили 20 тисяч з 22 тисяч позицій щодо Угоди про зону вільної торгівлі. Попереду - найважчі. Дуже важливо, щоб заявлені терміни підписання Угоди не тяжіла над доопрацюванням його змісту.

Одночасно створення зон вільної торгівлі - другорядне завдання в порівнянні зі стратегічною метою будь-якого уряду (наприклад, американського) - розширення і зміцнення внутрішнього ринку, який є основним ринком для вітчизняної продукції та основою добробуту.

УкрАгроКонсалт

Поділитися в соц. мережах: